Євген Іванович Шморгун

Талант - від матері і від Бога

Автор роману "Сніги непочаті" про середньовічну Волинь, повістей на античну тематику, оповідань та віршів про природу і рослинний світ Рівненщини. Літературну діяльність розпочав на початку сімдесятих років, коли в журналі "Барвінок" з'явилося його оповідання "Грім". Невдовзі виходять книжки для дітей: "Зелені сусіди" (1978), "Що шукала білочка", "Дивосил-зілля" (1980), "Що сказав би той хлопчик" (1981), "Де ночує туман" (1984).

Етапним у житті ще початкуючого письменника став 1978 рік: у Київському видавництві "Веселка" були випущені відразу дві його книжки оповідань для дітей — "Що шукала білочка" і "Зелені сусіди". Перші збірки визначили основне спрямування творчості Євгена Шморгуна — писати для тих, хто ще не навчився читати, а також для молодших школярів, навчати їх розуміти природу, прищеплювати їм співчутливість, потяг до знань.

Вибравши одного разу своєю основною темою природознавство, Євген Шморгун розширює діапазон зацікавлень від книжки до книжки. Важливою віхою в його творчій біографії стала чудово видана книжка "Дивосил-зілля" (1980) з гарними ілюстраціями Євгена Попова та Михайла Усова. Жанр сформульовано так: "Оповідання про рідкісні рослини".

"Це напрочуд вдалий сплав художньої і науково-популярної літератури, який подекуди вже й називають науково-художньою. І це тим більш радісно, що маємо вже третю книжку журналіста, яка засвідчує: у літературу прийшла людина зі своєю темою, своїм баченням світу", писав О.Єфімов.

У 1989 р. львівське видавництво "Каменяр" випустило збірку "Вогник-цвіт", а видавництво "Веселка" – повість про Гомера "Дорога до Іліона". Є.Шморгун своєю повістю "Дорога до Іліона" ставить багато запитань — і не дає однозначних відповідей. Притча ніяк не бажає вкладатися в причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства й мислення, що сьогодні іменуємо детермінізмом. Адже співець-поет наприкінці повісті трохи по-іншому оцінює хиткий, непевний світ: він існує для кожної людини "доти, доки існує її — тільки її острів. Не має значення, якої він величини. Бо ніде більше немає такої трави, такої криниці, такого тепла, як на твоєму острові".

Оцінюючи повість, відомий критик Михайло Слабошпицький у "Літературній панорамі" 1990 року писав: "Справді висока питома вага слова і самого автора, і його персонажів... Це твір нової літературної якості в творчості самого Є.Шморгуна, а також у нашій прозі, тематично пов'язаній із осмисленням минулого".

З подорожніх нотаток складалися книги, серед яких –"Мова зела" де, за свідченням самого автора, зібрано "оповідання про рослинну символіку українського народу".

Хоч Євген Шморгун більше відомий як прозаїк, що пише про природу для читачів шкільного віку, все ж час від часу пробував сили у творах із більш розгорнутим сюжетом, ширшим охопленням подій із життя головного персонажа (повісті "Дорога до Іліона", "Плач перепела", "Криниця в бережку"), написав драму "Кличу живих!", усе життя вважає за потрібне висловлювати ліричні почуття і у віршах (збірка "Вірші різних років"), часто звертається до публіцистики.

Повість "Плач перепела" (1998), одна серед більш масштабних творів прозаїка, стала чи не першою в українській літературі спробою правдиво відобразити сповнене драматизму життя західноукраїнського населення у перші повоєнні роки. Письменник із неабиякою психологічною точністю показав не тільки світоглядні, але й морально-духовні побудники, спонукальні чинники поведінки своїх героїв. Майже всі вони — люди позитивних якостей, але як же важко зберігати їм гідність, опинившись перед необхідністю або прийняти правила поведінки антигуманних правителів, або стати на шлях неприйняття режиму і навіть боротьби з ним.

Деякі твори Євгена Шморгуна включено в підручники для школярів молодших класів. Вони формують підростаюче покоління, запам'ятовуються, западають у душу, адже в них іде мова про те, що так співзвучне дитячому світовідчуттю.

У 2008 р. у видавництві "Азалія" (Рівне) налагоджено випуск тритомника вибраних творів Є.Шморгуна. У 2009 році на світ народився третій том його творів. 1 том базується на основних розділах — книгах: "Забуті боги предків" ,"Мова зела", "Зелені сусіди", "Ключ-трава", "Казочки-розказочки", "Тиха радість". 2 том базується на повісті "Дорога до Іліона", повісті "Не повтори мене", роману "Сніги непочаті", п'єси "Кличу живих", есе "Шість століть Велигорських".

Збираючи матеріали про діяльність на Рівненщині Української повстанської армії, про репресії сталінської влади, опублікував близько 20 збірників документів, випустив нарис "Рано-вранці вітри заголосять..." — про талановиту родину Кульчицьких, члени якої брали участь у національно-визвольній боротьбі, пройшли через Дантові кола пекла сталінських репресій. Такого роду факти письменник осмислював і у своїх художніх творах, наприклад, у повісті "Плач перепела".